ФілософіяWomafreesm

Womafreesm починається з жорсткої правди: зламана не жінка. Зламана система. Надто довго жінкам пояснювали, що їхній біль є слабкістю, втома є неспроможністю, вік є занепадом, а гнів є вадою характеру. Надто довго світ був влаштований так, щоб жінка без кінця виправляла себе під порядок, збудований не на її реальності й не для її життя. Womafreesm виникає тієї миті, коли жінка перестає автоматично вважати себе джерелом проблеми й починає бачити, де повторювану шкоду породжує сама архітектура правил, а не її власний недолік.

Коли та сама шкода повторюється в мільйонах жіночих життів, її причини стають справою суспільної відповідальності.

Світ надто часто проєктували довкола абстрактної нейтральної людини, яка на практиці виявлялася чоловіком. Його ритм, його тип навантаження, його спосіб бути присутнім у праці, владі, історії та публічному житті брали за спільну міру. Усе, що не відповідало цій мірі, оголошували відхиленням, слабкістю, ускладненням або особистою проблемою.

Тож століттями жіночу реальність ігнорували. Більше того, її систематично витісняли зі статусу основи. Жіночий життєвий цикл, жіноче тіло, реальні навантаження, ризики, форми вразливості та особливості жіночого життя надто часто випадали з розрахунків, бюджетів, законів, медицини, ринку праці, технологій і публічного порядку денного. А потім жінкам знову радили те саме: пристосуйся, усміхайся, будь гнучкішою, будь простішою, будь зручнішою, будь молодшою.

Womafreesm каже інакше: система мусить стати точнішою. Якщо жінкам у різних країнах, поколіннях і середовищах знову й знову доводиться применшувати себе, мовчати, терпіти, підлаштовуватися й виправдовуватися за свій вік, амбіції, втому, материнство, чутливість, силу й межі, то проблема не в їхньому характері. Проблема в порядку, який оголосив чоловічий досвід універсальним, а жіночий назвав приватним, додатковим і другорядним. Норму треба переписати.