Декларація співавторів світу

Бути співавтором світу означає мати право і реальну можливість брати участь у створенні правил, які визначають ваше життя, впливають на життя інших людей і формують світ, що його успадкують майбутні покоління. Ця Декларація встановлює спільне зобов’язання будувати суспільство, у якому гідність кожної людини стає основою рішень, а жінки й чоловіки на рівних беруть участь в ухваленні цих рішень і поділяють відповідальність за спільне майбутнє.

Людство входить у час, коли старих мов уже не досить, щоб описати те, що відбувається. Політичні системи досі говорять мовою влади, економіка говорить мовою зростання, технології говорять мовою швидкості, але саме людське життя дедалі наполегливіше вимагає іншої мови: мови сенсу, міри, гідності, совісті, відповідальності та духовної зрілості.

Ми живемо у світі, де людство навчилося створювати машини, здатні обробляти колосальні обсяги інформації, але досі не цілком навчилося враховувати біль живої людини. Ми навчилися з’єднувати континенти цифровими мережами, але й далі розділяємо людей страхом, насильством, приниженням, бідністю, релігійною ворожнечею, культурною сліпотою та політичною вигодою. Ми навчилися говорити про права, але не завжди готові брати на себе обов’язки, які роблять ці права реальними. Ми навчилися проголошувати рівність, але надто часто залишаємо невидимими тих, чиє життя, праця, тіло, материнство, старіння, турбота, втрати та внутрішній досвід не були покладені в основу рішень.

Цивілізація схожа на спільний дім, який кожне покоління добудовує за успадкованими кресленнями. Ці креслення вирішують, для кого відчиняються двері, чий голос чути і на чиїх плечах тримається повсякденне життя. Надто часто люди закривають прогалини цих креслень собою: своїм здоров’ям, своїм часом і відмовою від власного майбутнього. Спільний дім стає повністю спільним, коли кожен, хто в ньому живе, має право брати участь у його проєктуванні.

Сьогодні людству потрібен новий договір про саме бачення людини. Його основою є жива людина, яка має гідність, внутрішню свободу, совість і право брати участь у рішеннях, що формують її долю. Разом зі спадщиною людства кожен із нас отримує завдання: зрозуміти, яку частину цього світу варто продовжити, яку змінити і що передати тим, хто прийде після нас.

Людське життя більше за будь-яку роль, яку йому відвели. Людина може роками робити все, чого від неї очікують, поступово звикаючи відкладати власне життя: до вечора, коли всі справи будуть зроблені, до часу, коли кожен обов’язок буде виконано, до дня, коли нарешті можна буде без провини обрати себе. Вона вчиться вгадувати очікування, стримувати біль і вимірювати свою цінність тим, наскільки добре витримала чергову вимогу. Її здатність триматися сприймають як доказ того, що з нею все гаразд. Проте її гідність охоплює все її життя, зокрема ту частину, яка належить лише їй і залишається вільною від обов’язку бути корисною іншим.

Коли той самий біль повторюється в житті людей з різних країн, культур і поколінь, він стає питанням про устрій спільного світу. Важливо зрозуміти, які умови його породжують і підтримують. Про правила слід судити за тим життям, яке вони роблять можливим, і за тим, чого вони вимагають від людини.

Новий цивілізаційний договір відповідає на кризу Рівноурахування (Equal Consideration). Ця криза виникає там, де людську гідність проголошують безумовною, але реальні обставини життя людини та її голос не враховують під час ухвалення рішень. Турботу, повагу і власний час доводиться заслуговувати корисністю, а прохання змінити непосильні умови сприймають як визнання особистої неспроможності.

Жінки стикаються з цією кризою, коли турбота про близьких стає обов’язком, заради якого від них очікують пожертвувати власним доходом, розвитком і відпочинком; коли біль треба доводити, материнство перетворюється на перешкоду для кар’єри, а вік стає приводом знецінювати накопичені знання й досвід. Від жінки очікують відповідальності за добробут інших, водночас обмежуючи її право визначати умови власного життя. Її праця, знання і турбота роблять внесок у життя її родини та суспільства, але її можливість впливати на закони, умови праці й розподіл ресурсів залишається обмеженою.

Чоловіки стикаються з цією кризою, коли їхню цінність вимірюють заробітком, посадою і здатністю мовчки нести навантаження. Вимога бути опорою для інших перетворюється на обов’язок приховувати власну потребу в підтримці. Робота заради родини забирає час, проведений з родиною, а страх утратити дохід змушує відкладати турботу про здоров’я. Втрату роботи чи сил починають переживати як втрату права на повагу, ніби разом зі здатністю забезпечувати інших зникає і його власна цінність як людини.

Ця криза зачіпає саме відчуття права на власне життя, коли людина боїться самого життя: захворіти, постаріти, стати батьком або матір’ю, змінити шлях, опинитися в потребі допомоги. Кожна з цих змін може обернутися втратою доходу, поваги й підтримки. Навіть потреба в допомозі стає приводом соромитися себе.

Ми зобов’язуємося будувати світ, у якому людина зберігає гідність за будь-яких обставин, може отримати потрібну допомогу і піклуватися про інших, зберігаючи власне майбутнє. Вимоги до неї мають враховувати її здоров’я, сили і час, а робота та обов’язки мають залишати місце для близькості, відпочинку й розвитку. Кожен має право і реальну можливість впливати на правила, які визначають його життя і спільне майбутнє.

Ця Декларація утверджує три основи такого майбутнього: гідність, Рівноурахування і співуправління (shared governance).

Разом вони визначають нову цивілізаційну модель спільного проєктування світу. Її втілення вимагає поєднати внутрішнє оновлення зі зміною інституцій, совість із силою закону, розвиток економіки з мірою людського життя, могутність технологій з відповідальністю за їх використання.

Людина має гідність уже тому, що існує. Гідність належить їй ще до першого досягнення і залишається після втрати сил, доходу, суспільного становища чи здатності дбати про себе. Той, хто сьогодні може лише приймати допомогу, має таку саму людську цінність, як і той, хто її надає. Вік, походження, стать, переконання та життєві обставини становлять різноманіття нашого досвіду; гідність залишається спільною основою нашого ставлення одне до одного.

Ми визнаємо право кожного на власне життя: на тілесну недоторканність, безпеку, освіту, працю, любов, відпочинок, творчість і участь у спільних справах. Свобода совісті включає право сповідувати релігію, змінювати свої переконання, дотримуватися світського світогляду і шукати сенс у свій спосіб. Належність до родини, народу, культури чи духовної спільноти має залишати людині простір для самостійного судження й вибору.

Жінка володіє правами людини в повному обсязі. Вона має право обирати материнство, професію, служіння, творчість, лідерство і власне поєднання життєвих шляхів. Чоловік має таку саму свободу піклуватися, відчувати, шукати допомоги, виховувати дітей і визначати власний спосіб бути сильним. Відмінності між людьми розкриваються через їхнє реальне життя і вільний вибір; кожен зберігає право перерости очікування, з якими його зустрів світ.

Турбота про себе і відповідальність перед іншими поєднуються у зрілій взаємності. У таких стосунках можна любити, зберігаючи власний голос, віддавати, зберігаючи право на відновлення, і потребувати допомоги, зберігаючи самоповагу. Ті, хто підтримує інших, самі належать до людей, про яких слід піклуватися. Спільний світ стає домом, коли в ньому є місце для всього людського життя, зокрема для його вразливості.

Рівноурахування (Equal Consideration) означає обов’язкове врахування реальних параметрів людського життя під час проєктування систем і ухвалення рішень. Його вихідна міра проста: наслідки для життя жінки і для життя чоловіка однаково значущі, а відмінності в їхніх обставинах потребують точного вивчення.

Кожне правило має людську ціну. Графік роботи визначає, скільки часу залишається на дітей, сон і відновлення. Медичний протокол впливає на те, чий біль визнають і яку допомогу отримає людина. Умови доступу до освіти, доходу та лідерства розширюють або звужують можливе майбутнє. Тому якість рішення слід оцінювати разом із тим життям, яке воно створює для тих, кого воно зобов’язуватиме.

Там, де чоловічий досвід беруть за загальну міру людського життя, Рівноурахування вимагає перегляду правил з урахуванням жіночої реальності. Ця реальність має входити в рішення повністю: через особливості здоров’я та життєвого циклу, зокрема менструацію, вагітність, пологи, відновлення після пологів, перименопаузу й менопаузу; через оплачувану і неоплачувану працю, турботу, вік, безпеку, економічну незалежність і право розпоряджатися власним життям. Жінки різняться досвідом, потребами й переконаннями. Їхня участь має відкривати простір для цього різноманіття.

Рішення, що впливають на людське життя, потребують уваги до досвіду самих людей, сумлінно зібраних знань і готовності переглядати висновки, коли виявляються помилки або нові обставини. Людська гідність передує будь-якому вимірюванню і залишається основою того, як ми використовуємо здобуті знання.

Для нас урахувати людину означає зробити її досвід, потреби й життєві обставини основою для ухвалення і зміни рішень. Ми зобов’язуємося з’ясовувати, хто несе навантаження, хто має доступ до можливостей, чий досвід не враховують і які умови потрібно змінити. Світ має вчитися в життя, яке він намагається проєктувати. Визнання гідності зобов’язує нас змінювати правила, які її знецінюють.

Спільне життя потребує спільної відповідальності, а спільна відповідальність потребує права брати участь у рішеннях. Ми визнаємо жінок і чоловіків рівноправними співавторами суспільного устрою. Їхня участь має виражатися в доступі до знань, ресурсів і лідерства, а також у можливості формувати порядок денний, ухвалювати рішення, оскаржувати їх і домагатися відшкодування заподіяної шкоди.

Синархатом (Synarchat) ми називаємо нову цивілізаційну модель спільного проєктування світу, засновану на гідності, Рівноурахуванні (Equal Consideration) і співуправлінні (shared governance) жінок і чоловіків. У цій моделі жінки й чоловіки мають рівну інституційну вагу і поділяють відповідальність за наслідки своїх рішень. Її мірою є реальні повноваження, доступ до впливу і підзвітність людям. Право на голос має переростати в право визначати спільне майбутнє.

Ми утверджуємо цей принцип для громадських, державних, економічних, наукових, освітніх і духовних інституцій та зобов’язуємося втілювати його скрізь, де ухвалюємо рішення або можемо впливати на те, як їх ухвалюють. Жінки мають на рівних із чоловіками брати участь у створенні законів, керуванні організаціями, розподілі ресурсів, творенні знань і визначенні моральних орієнтирів. Там, де їхню участь обмежено, визнання рівної гідності вимагає перегляду правил доступу до повноважень. Покликання, підготовку, компетентність і моральну відповідальність оцінюють за однаковими критеріями, за рівних можливостей пройти відповідний шлях.

Той самий принцип стосується внутрішнього управління релігійних спільнот. Визнання священної цінності людського життя зобов’язує нас бачити в жінці повноправного носія совісті, знання і духовного покликання. Вчення, звернене до жінок і чоловіків, формує їхнє розуміння обов’язку, свободи і призначення. Тому ми визнаємо рівне право жінок брати участь у розумінні, передаванні та втіленні цього вчення, зокрема в духовній освіті, тлумаченні віровчення, священнослужінні та релігійному лідерстві аж до найвищих керівних посад. Визнана гідність повинна мати реальну силу там, де розподіляються повноваження.

Кожен із нас зберігає власну віру і світогляд. Наша згода стосується ставлення до людей і устрою нашого спільного життя. Ми визнаємо право на відмінність і беремо на себе спільну відповідальність за гідність, свободу та безпеку одне одного. Духовне переконання поєднується з готовністю відповідати за наслідки власних учень і дій.

Влада потребує особливої відповідальності саме тому, що її рішення продовжуються в житті інших. Кожен, хто ухвалює рішення, що впливають на життя інших, зобов’язаний вислуховувати заперечення, пояснювати підстави свого вибору і переглядати рішення, коли виявляються помилки чи шкода. Що ширший вплив людини чи інституції, то більший її обов’язок враховувати наслідки, усувати перешкоди для участі людей в ухваленні рішень і створювати умови, за яких кожен може відкрито висловити незгоду без страху покарання. Людська гідність встановлює межу зручності влади. Перевірка цих принципів починається з правил, які ми встановлюємо для самих себе.

Ми поширюємо ці принципи й на стосунки між народами. Людське життя зберігає однакову цінність по обидва боки кордону, незалежно від мови, походження чи віри. Мир потребує захисту від агресії, припинення насильства, відповідальності за заподіяну шкоду та умов для безпечного повернення до життя. Право тих, кому заподіяно шкоду, на захист і справедливість лежить в основі примирення. Кожен крок до примирення має враховувати їхню волю, їхню готовність і їхню безпеку.

Пам’ять про пережите може стати відповідальністю за те, що ми передаємо далі. Кожен народ має право зберігати свою історію; кожна дитина має право будувати майбутнє, вільне від успадкованої ворожнечі. Ми беремо на себе обов’язок протистояти перетворенню людей на мішені через групу, до якої вони належать, і зберігати людську гідність навіть у глибокому конфлікті.

Наша відповідальність сягає за межі сьогодення. Ми зобов’язуємося враховувати наслідки своїх рішень для Землі, для живого світу і для умов життя майбутніх поколінь. Технології, ринки та інституції слід оцінювати за можливостями життя, які вони відкривають, і за ціною, яку вони накладають на інших. Зростання людських спроможностей вимагає такого самого зростання здатності відповідати за їх використання.

Ми, підписанти цієї Декларації, приймаємо гідність, Рівноурахування (Equal Consideration) і співуправління (shared governance) як принципи власного життя, праці, викладання, публічного слова і стосунків з людьми. Ми зобов’язуємося переглядати практики, що знецінюють людське життя, усувати перешкоди для повноцінної участі жінок в ухваленні рішень, враховувати наслідки своїх дій і відшкодовувати заподіяну шкоду. Скрізь, де ми встановлюємо правила, розподіляємо ресурси чи очолюємо спільну справу, ці принципи стають основою наших рішень і нашої підзвітності людям.

Право на гідність залишається за кожним, зокрема за тим, хто думає інакше або сьогодні може лише приймати допомогу. Наші можливості діяти різні. Відповідальність має бути співмірною з реальною владою, ресурсами та обставинами людини. Спільне проєктування світу передбачає таку організацію турботи й праці, за якої участь залишає людям сили на саме життя.

Ми приймаємо цю відповідальність, розуміючи цінність того, що людство вже створило, і право живих продовжувати його справу. У нашій спадщині є мужність людей, які розширювали межі можливого, знання, здобуті довгими пошуками, і турбота, завдяки якій життя тривало в найтяжчі часи. Зберегти цю спадщину означає надати їй форму, здатну захищати гідність тих, хто живе сьогодні.

Те, що ми сьогодні називаємо своїми рішеннями, кожна дитина колись назве світом. У цей світ прийде дівчинка, якій ще належить дізнатися, як багато важить її голос, і хлопчик, якому ще належить зрозуміти, скільки людяності може вмістити сила. Ми хочемо, щоб обоє виросли з упевненістю, що їхнє життя є частиною задуму спільного майбутнього і що його проєкт відкритий для їхньої участі.

Людина має зберігати власне життя всередині життя, яке вона поділяє з іншими. Право любити й починати знову, старіти й не втрачати ваги, творити спільне й залишатися собою має знаходити опору в устрої суспільства. Ми поєднуємо право на таке життя з вільно прийнятою відповідальністю одне за одного.

Ми приймаємо спільне зобов’язання: скрізь, де від нас залежить проєкт життя, людська гідність визначатиме проєкт правил. Світ, який ми успадкували, продовжується в наших рішеннях і в тому, як ми ставимося одне до одного. З цього вибору починається наше авторство.

Авторка Декларації співавторів світу

Маріна Сухомлінова, засновниця та президентка Womafreesm, архітекторка нової інфраструктури жіночого впливу.

Ініціатором є The World Organization of Women Nations Womafreesm Inc. Організація будує глобальну інфраструктуру жіночого впливу, перетворюючи досвід жінок на дані, правові дії та нові правила. Декларація викладає філософську основу такого спільного проєктування світу, яке відкрите для участі жінок і чоловіків.