Маріна Сухомлінова:
Біографія
Засновниця та президентка Womafreesm, архітекторка нової інфраструктури жіночого впливу
Маріна Сухомлінова, засновниця та президентка The World Organization of Women Nations Womafreesm, архітекторка нової інфраструктури жіночого впливу, дослідниця видимості жінок і авторка концепцій, присвячених рівному врахуванню реалій жінок у соціальних, економічних та інституційних системах.
Її шлях склався на перетині журналістики, психології, політичної психології, громадських ініціатив, соціальних проєктів і багаторічної безпосередньої роботи з жінками. Проте формальна біографія пояснює лише частину того, ким вона є.
Щоб зрозуміти, чому саме вона створила Womafreesm і чому її ідеї знаходять відгук у жінок різних країн, треба побачити глибшу лінію, що проходить крізь усе її життя: з найраніших років Маріна вчилася розпізнавати моменти, коли система втрачає контакт із людиною, коли мова справедливості перетворюється на фасад, коли досвід жінок витісняють на узбіччя і коли ціна такого виключення стає надто високою для цілих поколінь.
Ще дитиною вона надто рано побачила те, чого багато хто воліє не помічати. Системи не завжди захищають. Іноді вони залишають людину наодинці з її болем. Іноді змушують людей пристосовуватися до правил, створених без жодної думки про їхню реальність. Іноді покладають провину саме на того, кого відмовилися почути. Тому історія Маріни ніколи не була історією пристосування.
З найраніших років у ній формувався інший імпульс: побачити, де саме стався збій, назвати його, шукати інший принцип і будувати іншу основу.
За спогадами Маріни, один епізод із дитинства згодом став майже символом усієї її роботи. Вона швидко говорила і швидко думала, і вдома її часто просили говорити повільніше, бо дорослі не завжди встигали за швидкістю її мовлення. Проте в дитячому садку вихователі три місяці були переконані, що вона не вміє говорити. Лише коли Маріна запитала, чому всім іншим дітям дали ролі у святковому виступі, а їй ні, дорослі з подивом виявили, що перед ними дитина, яка яскраво володіє мовою, має сильний внутрішній світ і потужне відчуття власної суб’єктності. Вони просто її не побачили.
Дуже рано вона зіткнулася з однією з центральних тем свого майбутнього життя: проблема часто не в тому, що голосу немає, а в системі, яка не вважає цей голос вартим того, щоб його почути.
Школа закріпила це розуміння ще жорсткіше. Маріна рано побачила, як інституції можуть поводитися із сильною, яскравою, незалежною особистістю, коли та виходить за межі зручного сценарію. Дівчинку можуть поставити в куток замість того, щоб визнати її лідерство. Її можуть присоромити замість того, щоб помітити її потенціал. Її можуть виключити, висміяти або зробити прикладом дисципліни й слухняності. У таких умовах багато хто вчиться применшувати себе. Маріна обрала інший шлях.
Коли їй не давали ролей, вона почала писати сценарії. Коли її намагалися відсунути, вона змінювала саму логіку правил і створювала те, без чого система вже не могла обійтися. Коли її не сприймали всерйоз, вона збирала людей довкола себе і вибудовувала простори, у яких її голос ставав не винятком, а організувальною силою.
Цей патерн повторювався знову і знову. Підлітком Маріна писала сценарії для свого класу і для команди КВН, створювала мистецькі ініціативи, організувала шкільний гурток, де діти збиралися, щоб читати одне одному вірші, заснувала музей українського мистецтва і сама проводила в ньому екскурсії, пробувала себе в журналістиці, запустила власну телевізійну програму, писала тексти, вибудовувала спільноти й структури навколо ідей.
Змалку її шлях визначав той самий внутрішній імпульс: коли немає простору, здатного втримати щось живе і значуще, такий простір треба створити.
Так само рано вона побачила й інший бік соціальних систем. Порушення надто часто перетлумачували як проблему людини, яка його пережила. Дитина, яка розповідала, що дорослий порушив її особисті межі, ризикувала стати для системи незручною замість того, щоб бути нею почутою.
Ці зіткнення дали Маріні один із найважчих уроків її життя: коли система втрачає здатність відрізняти правду від статусу, вона перестає захищати людину і починає захищати себе.
Згодом це розуміння стане однією з основ її філософії. Проблема жінки надто часто починається в ту мить, коли її реальність перестають сприймати як факт.
У підлітковому віці поряд із цим усвідомленням проявилася ще одна важлива здатність: дивитися під поверхню і розпізнавати фальш за правильними словами.
Маріна рано відчувала, коли високі цінності використовують як декорацію для чужих інтересів, коли мову служіння підміняють мовою впливу і коли ідеологія розходиться зі своєю справжньою суттю. Її цікавило не лише те, що говорять, а й архітектура, яка стоїть за словами. Саме в цей період почала чітко оформлюватися одна з якостей, що згодом стане центральною в її лідерстві: здатність бачити, коли збій лежить не на поверхні, а в самій структурі.
Поряд із цим з’явилася ще одна здатність: відмова чекати ідеальних умов і чуття, що їх треба створювати самій. У сімнадцять з половиною років Маріна організувала великий благодійний рок-концерт у Палаці спорту «Метеор» у Дніпрі, в Україні. У неї не було ні стартового капіталу, ні статусу дорослої, ні домашнього телефону, ні жодного з традиційних ресурсів, які зазвичай роблять таке завдання здійсненним. Проте вона вибудувала весь процес завдяки волі, розуму, точному розрахунку і сильному почуттю відповідальності. Вона спроєктувала систему зобов’язань, вела переговори, об’єднала людей навколо завдання і керувала процесом так, щоб кожен завершений крок відкривав можливість наступного. Уже тоді було видно якість, яка згодом стане однією з основ її лідерства: здатність створювати дієву структуру там, де її ще немає.
Згодом її шлях природно перейшов у соціальну, громадську і політичну сферу. Її завжди цікавило, як ідеї стають структурами і як структури формують людські життя. Журналістика, громадські ініціативи, соціальні проєкти, суспільні рухи, керівництво командами, створення власних форматів і участь у середовищах, де ухвалення рішень стає особливо помітним, стали частиною її життя. Вона раз у раз спостерігала, як системи борються з наслідками, залишаючи причини недоторканими. Для Маріни це ніколи не були розрізнені ролі. Це були етапи поступового руху до простору реального впливу, де сенс або набуває структури, або залишається безсилим.
Окремою ниткою цього шляху була її рання увага до того, як по-різному сприймають чоловіків і жінок у публічному та політичному житті. Згодом цей інтерес набув дослідницького виміру.
Маріна вивчала політичну психологію, досліджувала сприйняття політичних діячів крізь гендерну оптику і підготувала на цю тему дослідницьку роботу.
Саме в цей період одна з майбутніх тем Womafreesm стала ще чіткішою в її мисленні: жіноче лідерство надто часто оцінюють не за суттю, а крізь викривлену систему сприйняття.
Переломний момент настав, коли Маріні було близько сорока: їй довелося закрити проєкт, який колись здавався справою її життя. Потім почалася війна, а за нею переїзд до Англії. За короткий історичний проміжок Маріна втратила звичне середовище, колишню роль, знайомий контекст, соціальні й професійні опори і зовнішню архітектуру життя, на яку люди часто спираються майже несвідомо. Для багатьох такий розрив стає точкою краху. Для неї він став точкою глибокої перебудови.
У цей період її увага ще глибше звернулася до питання внутрішньої опори людини і водночас ще ширше розгорнулася до рівня систем. Вона зрозуміла: коли зовнішні структури руйнуються, людина раптом може з надзвичайною ясністю побачити, які опори в ній живі й справжні, а які все життя були позичені ззовні.
На той час Маріна вже мала ґрунтовну освітню і професійну базу. Її перша вища освіта була з психології та соціальної педагогіки, друга з економіки, третя з менеджменту зовнішньоекономічної діяльності. Вона вивчала психоаналіз і біхевіоризм, а під час пандемії COVID-19 волонтерила, підтримуючи людей, які переживали стрес, невизначеність і складні життєві обставини.
Але в Лондоні ці накопичені знання перестали бути просто набором компетенцій. Вони стали інструментом глибокої особистої та професійної роботи.
Продовжуючи навчання професійним підходам до підтримки людей методами глибинних змін, Маріна в межах вимог сертифікації провела свої перші сто сесій із жінками. Саме на цьому обов’язковому практичному етапі, через справжні розмови, справжні життя, біль, що повторювався, схожі внутрішні надломи і однаково важкі стратегії виживання, постало розуміння, яке згодом стане однією з основ Womafreesm.
Знову і знову вона бачила ту саму приховану закономірність. Жінки перед нею були сильними, розумними, чутливими і глибокими. Їхня складність полягала не у браку здібностей. Вона полягала в правилах, за якими вони роками вчилися жити. У нормах, що знецінювали їхній досвід. У мові, яка вчила їх сумніватися в собі. У моделях стосунків, роботи, материнства, суспільної участі та самосприйняття, в яких від жінок чекали пристосування до чужої конструкції замість права на власну міру реальності.
Саме тоді в мисленні Маріни остаточно викристалізувалася формула, яка згодом стане для багатьох жінок точкою впізнавання і звільнення: Зламана не жінка. Зламана система.
Для Маріни це був висновок, народжений з усього її життя. З дитячої невидимості. Зі шкільного сорому, який використовували як інструмент влади. З раннього досвіду, в якому порушення могли перетворити на проблему того, хто про нього сказав. Зі спостережень за тим, як високі слова приховують порожнечу. З років шляху через журналістику, психологію, політичну психологію, громадські ініціативи, суспільні проєкти і безпосередню роботу з жінками. Усе це поступово сходилося до одного висновку: надто багато з того, що жінкам радять «виправити» в собі, насправді є наслідком систем, які не врахували повною мірою їхніх реалій.
Саме звідси бере початок Womafreesm.
The World Organization of Women Nations Womafreesm створено як відповідь на глибокий цивілізаційний збій. Коли інституції, ринки, право, медицина, робота, культура, політика і суспільне життя влаштовані без повного врахування реалій жінок, жінки змушені платити за цей збій своїм психологічним благополуччям, тілом, кар’єрою, материнством, безпекою, видимістю, мовою, часом і майбутнім. Там, де їхній досвід не перекладено мовою даних, процедур, стандартів, рішень і норм, він залишається приватним болем. А приватний біль не змінює правил.
Під керівництвом Маріни Сухомлінової Womafreesm вибудовується як глобальна інфраструктура жіночого впливу, що перетворює досвід жінок на мову, дані, процедури, стандарти і системні зміни. Її завдання не в тому, щоб спонукати жінок ефективніше терпіти, а в тому, щоб змінити самі принципи, за якими життя жінок розуміють, оцінюють і враховують у законах, інституціях та рішеннях, за якими живе суспільство. Womafreesm об’єднує реалії, які надто довго залишалися розпорошеними, недоведеними, непочутими і не могли набути колективної сили.
Організація виростає з переконання, що справжні зміни починаються тоді, коли досвід жінок перестають сприймати як приватну емоцію і він стає основою для нових законів, нових культурних кодів, нових стандартів видимості, нових правил участі та нового рівня суспільної зрілості.
Сьогодні Маріна Сухомлінова говорить про жінок не як стороння спостерігачка і не як коментаторка соціального порядку денного. За її словами стоїть прожитий шлях, у якому особисте, публічне, політичне, психологічне й організаційне зійшлися в одне завдання.
Її підхід поєднує психологічну глибину, досвід громадської та публічної роботи, дослідницьке мислення і вміння перекладати велику ідею в конкретну систему дій. Тому її робота виходить за межі розмови лише про становище жінок і порушує ширше питання: про якість систем, у яких живуть люди.
Ось чому шлях Маріни до Womafreesm не був ні випадковим, ні раптовим. Вона рухалася до нього все своє життя.
Маріна Сухомлінова будує більше, ніж міжнародну організацію, і більше, ніж нову філософію. Вона створює нову архітектуру присутності жінок у світі.
Архітектуру, в якій реалії жінок враховуються за принципом Рівноурахування (Equal Consideration), голоси жінок набувають інституційної ваги, досвід жінок стає основою для нових рішень, а самі жінки перестають бути фігурами пристосування і стають повноправними учасницями творення майбутнього.
Це її справа. Це її експертиза.
Це логіка її лідерства.
Маріна Сухомлінова
Founder & President, Womafreesm
Архітекторка нової інфраструктури жіночого впливу