Якщо туалетний папір необхідний, то й прокладка теж

Якщо туалетний папір необхідний, то й прокладка теж

Чому Україні потрібні безоплатні засоби менструальної гігієни в громадських місцях

Marina Sukhomlinova
Marina SukhomlinovaЗасновниця та президентка Womafreesm
20 хв читання 108

Є форми нерівності, які переживають покоління саме тому, що здаються надто звичайними, щоб у них розгледіли нерівність. Вони живуть у дрібницях повсякденного життя, у припущеннях, закладених у будівлі, бюджети, робочі місця, школи й публічні послуги, і в тихому очікуванні, що людина, якої це стосується, сама передбачить проблему й пристосується.

Менструація жила на цій території дуже довго.

У громадському туалеті є вода, бо людському тілу потрібна вода для гігієни. Є мило, бо чистоту визнано вимогою громадського здоров'я. Є туалетний папір, бо суспільство погоджується: деякі фізіологічні потреби виникають, коли людина поза домом, а повноцінний публічний простір має давати змогу задовольнити їх безпечно й гідно.

Проте коли в жінки чи дівчини несподівано починається менструація в школі, лікарні, університеті, державній установі, на вокзалі, на роботі чи в укритті, у більшості країн досі діє інша філософія. Від неї очікують, що вона все передбачила, мала з собою потрібний засіб, знайшла магазин, позичила в іншої жінки, обійшлася туалетним папером або пішла звідти, де мала навчатися, працювати, їхати далі, лікуватися чи отримати публічну послугу.

Сам біологічний процес цілком звичайний. Інфраструктура навколо нього досі неповна.

Саме ця суперечність лежить в основі нової ініціативи, яку The World Organization of Women Nations Womafreesm започаткувала в Україні.

У серпні 2026 року Маріна Сухомлінова, засновниця та президентка The World Organization of Women Nations Womafreesm, подала до Кабінету Міністрів України петицію із закликом зробити безоплатний доступ до засобів менструальної гігієни обов'язковим санітарним стандартом у державних і комунальних закладах. Українські медіа вже написали про цю ініціативу та її вимогу, щоб засоби менструальної гігієни були доступні в школах, медичних закладах, державних установах та інших громадських місцях.

Підпишіть офіційну петицію до Кабінету Міністрів України

Петиція стосується прокладок і тампонів, але принцип, що стоїть за нею, сягає значно далі. Вона ставить питання, чи може сучасна держава справді називати свою публічну інфраструктуру універсальною, якщо ця інфраструктура досі вважає передбачувану фізіологічну реальність мільярдів людей проблемою, яку кожна жінка має розв'язувати сама.

Менструація є особистою справою. Доступ є питанням інфраструктури.

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), у світі близько 2,1 мільярда жінок і дівчат-підлітків мають менструації. За оцінками Світового банку, приблизно 500 мільйонів жінок і дівчат не мають доступу до засобів менструальної гігієни або належних умов, щоб безпечно й гідно дбати про гігієну під час менструації. У будь-який день понад 300 мільйонів жінок у світі мають менструацію.

Ці цифри важливі, але глибша проблема починається ще до того, як у розмові з'являється бідність.

Жінка може цілком дозволити собі засоби менструальної гігієни й однаково опинитися без них саме тоді, коли вони потрібні. Менструація може початися раніше, ніж вона очікувала. Прокладка може випасти із сумки. Тампон може знадобитися раніше, ніж планувалося. Дівчина-підліток може зустріти першу менструацію в школі. Пацієнтка може потрапити до лікарні без особистих речей. Жінка може годинами сидіти в укритті під час повітряної тривоги. Студентка може бути посеред іспиту. Мандрівниця може опинитися опівночі між двома потягами.

У цю мить межа між «особистим засобом» і публічною інфраструктурою стає значно менш очевидною.

Люди купують туалетний папір додому, але в громадських туалетах він є. Люди купують мило додому, але лікарні, школи й державні установи його забезпечують. Причина проста: коли людина входить у спільне середовище, певні базові санітарні умови стають відповідальністю цього середовища.

Засоби менструальної гігієни належать до тієї самої розмови.

Це не означає, що держава замінює домашні покупки. Це означає, що жінка, у якої під час перебування в державному чи комунальному закладі виникла звичайна фізіологічна потреба, може її задовольнити й не кидати справу, заради якої прийшла.

Це значно серйозніша пропозиція, ніж благодійність.

Це інфраструктура.

Питання вже не в тому, чи можна це зробити

Уряди різних країн уже почали відповідати на це питання, кожен по-своєму.

Найдалі пішла Шотландія. Закон 2021 року про безоплатне надання засобів менструальної гігієни (Period Products (Free Provision) (Scotland) Act 2021), що набув чинності 15 серпня 2022 року, зробив Шотландію першою країною у світі, яка законодавчо захистила право на безоплатний доступ до засобів менструальної гігієни для всіх, кому вони потрібні. Місцеві органи влади та заклади освіти зобов'язані за законом надавати ці засоби безоплатно, у достатньо зручний спосіб, з повагою до гідності та з вибором різних видів засобів.

Філософське значення шотландської моделі легко проґавити, якщо звести її до «безкоштовних прокладок».

Закон не починається з того, що жінка доводить свою фінансову скруту. Він починається з потреби.

Ця різниця надзвичайно важлива, бо система з перевіркою доходів перетворює базову фізіологічну потребу на визнання власної бідності. Універсальний доступ розглядає засіб як частину інфраструктури, потрібної людині, щоб гідно брати участь у суспільному житті.

На момент, коли закон набув чинності, Шотландія вже вклала понад £27 мільйонів у безоплатне забезпечення засобами менструальної гігієни в публічних закладах. Країна також створила інструменти, що допомагають знайти безоплатні засоби, і налагодила їх видачу в школах, коледжах, університетах і ширшому громадському просторі.

Згодом Північна Ірландія стала другим місцем у світі, де ухвалили закон про універсальне безоплатне забезпечення. Її закон прямо називає засоби менструальної гігієни предметами першої необхідності для особистої гігієни, потрібними для задоволення нормальної біологічної потреби, і визначає, що вони мають бути доступні кожному, хто їх потребує, незалежно від матеріального становища. Безоплатне забезпечення за цим законом почалося в травні 2024 року.

Різні юрисдикції дійшли одного принципу різними шляхами, і це розмаїття корисне. Україні не потрібно копіювати одну національну модель. Вона може вивчити, що показує кожна з них.

Канада зробила цей аргумент майже незаперечним

Канада дає один із найзрозуміліших прецедентів, бо внесла засоби менструальної гігієни безпосередньо до санітарних норм на робочих місцях.

З 15 грудня 2023 року роботодавці на робочих місцях, що підпадають під федеральне регулювання Канади, зобов'язані безоплатно надавати працівникам прокладки й тампони, і ці засоби мають бути легкодоступні в туалетних кімнатах на робочих місцях, які контролює роботодавець. Власні роз'яснення канадського уряду ставлять засоби менструальної гігієни поряд із базовими санітарними засобами, як-от туалетний папір і мило.

Щойно питання сформульовано так, значна частина культурної плутанини зникає.

Ніхто не питає, чи має працівник пам'ятати, що на роботу треба принести туалетний папір.

Ніхто не пропонує пацієнтові лікарні носити з собою мило на випадок, якщо у вбиральні воно закінчиться.

Ніхто не вважає контейнер для гігієнічних відходів особливим привілеєм.

Усе це сприймають як частину витрат на утримання повноцінного середовища.

Канадська реформа фактично стверджує, що менструація належить до тієї самої практичної реальності.

Це важливий зсув, бо рівність часто просувається тоді, коли мова стає точнішою. Політичне питання перестає звучати як «Чому хтось інший має платити за особисті засоби жінки?» і стає питанням «Що входить до мінімального санітарного стандарту сучасного робочого місця?»

Це зовсім різні дискусії.

Що відбувається, коли жінки не можуть отримати необхідне

Наслідки часто називають незручністю, бо окремі випадки здаються дрібними. Дані свідчать про серйозніше.

Базове шотландське дослідження запитало людей, яким було важко отримати достатньо засобів менструальної гігієни, як вони давали собі раду. Серед цих респондентів 54% купували дешевші марки, 37% перейшли на інший тип засобів, 30% користувалися засобами довше, ніж зазвичай, 27% вдавалися до замінників, як-от туалетного паперу, а 11% відмовилися від частини звичних щоденних справ. Те саме дослідження виявило чітку залежність від доходу: 76% респондентів із домогосподарств із доходом менше ніж £10 000 сказали, що загалом можуть дозволити собі достатньо засобів, тоді як серед домогосподарств із доходом понад £40 000 таких було 98%.

За кожним відсотком стоїть звичайний людський розрахунок.

Чи можу я встати так, щоб нічого не протекло?

Чи досиджу я до кінця уроку?

Чи зможу я залишитися на роботі?

Чи протримаюся я ще три години?

Може, обійтися туалетним папером?

Чи можна когось попросити?

Чи можу я цього тижня дозволити собі ще одну пачку?

Коли таке рішення трапляється один раз, воно здається приватним. Коли ті самі рішення повторюються в тисячах чи мільйонах життів, вони стають свідченням того, як спроєктовано систему.

На цій відмінності ґрунтується філософія Womafreesm: Рівноурахування (Equal Consideration).

Рівноурахування означає, що реальні людські відмінності закладають у проєкт інституцій від самого початку, а не розглядають як незручні винятки після того, як шкоди вже завдано. Рівність стає точнішою, коли системи враховують реальність різних тіл, етапів життя та обставин, а не припускають, що одна нібито нейтральна модель однаково послужить усім.

Публічна санітарна система, яка враховує сечовипускання, дефекацію та миття рук, але виключає менструацію, спирається на неповну модель людей, які нею користуються.

Жінка поколіннями сама компенсувала цю неповноту.

Завдання політики в тому, щоб виправити архітектуру.

Нова Зеландія показує, що відбувається, коли доступ стає частиною освіти

Нова Зеландія обрала послідовний підхід через школи. Її Міністерство освіти повідомляє, що, за оцінками, 98% учнів, які менструюють, у державних, державно-інтегрованих і чартерних школах та маорійських школах кура, що беруть участь у програмі, мають доступ до засобів менструальної гігієни через національну програму. Програма розрахована на запас засобів на повний менструальний цикл, а не на разову екстрену допомогу.

Логіка програми прямо пов'язана з участю. Учні, які не мають доступу до засобів, можуть пропускати уроки, спорт і культурні заходи. Видача засобів усуває один із цих бар'єрів.

Досвід Нової Зеландії також висвітлює питання, яке має стати центральним для будь-якої української політики: фізична наявність засобів сама собою не створює справжнього доступу.

Засоби, які зберігаються за столом у кабінеті, технічно можуть бути доступними. Проте тринадцятирічна дівчинка однаково мусить підійти до дорослого й сказати, що в неї менструація.

Шотландський пілотний проєкт дійшов подібного висновку ще кількома роками раніше. Коли учнів і студентів запитали, як вони воліли б отримувати безоплатні засоби, одним із найпопулярніших варіантів були засоби просто в туалетах школи, коледжу чи університету. Отримувати їх у працівника закладу хотіли чи не найменше. Дослідники визначили потребу просити іншу людину як суттєвий бар'єр, адже сам сором може завадити скористатися засобами.

Ось чому менструальна гідність потребує більшого, ніж закупівлі.

Вона потребує автономного доступу.

Жінка повинна мати змогу взяти потрібне без довідок про доходи, без пояснень щодо свого тіла, без дозволу й без того, щоб перетворювати фізіологічну подію на соціальну взаємодію.

Уельс показує, як ідея виходить за межі шкіл

Уельс поширив цей принцип за межі освіти.

У 2025 році уряд Уельсу повідомив, що його Фонд менструальної гідності (Period Dignity Fund) обсягом £3,2 мільйона забезпечує безоплатні засоби в кожній школі та коледжі Уельсу, а також у сотнях інших місць, серед яких бібліотеки, спортивно-оздоровчі центри, продовольчі банки, спортивні клуби та молодіжні простори.

Таке розширення важливе, бо менструація не вміщається в рамки освітньої політики.

Вона частина цілого життя.

Та сама жінка, якій доступ потрібен у шістнадцять років у школі, може потребувати його у двадцять чотири в бібліотеці, у тридцять шість у лікарні, у сорок два в громадському спортивному центрі, а ще колись у державній установі.

Якщо політика визнає біологію, рано чи пізно інфраструктура мусить піти за людиною.

Англія показує, як екстрений захід перетворюється на робочу систему

Англія безоплатно забезпечує засобами менструальної гігієни через школи й коледжі з 2020 року, і програма триває у 2025-2026 навчальному році. Державні роз'яснення чітко визначають, що менструація ніколи не має ставати перешкодою для навчання і що учням можуть знадобитися засоби, бо вони не можуть їх собі дозволити, забули їх, засоби закінчилися або менструація почалася несподівано.

Нинішня програма охоплює прокладки, тампони, екологічні засоби, менструальні чаші, менструальну білизну та інші варіанти. У 2026 році Міністерство освіти Великої Британії запустило нову національну закупівельну процедуру, щоб і далі безоплатно забезпечувати засобами школи та заклади освіти для молоді від 16 років. Це свідчить, що ідея вийшла за межі тимчасової кампанії й стала регулярною публічною системою.

Історичні дані, на які спиралася програма, промовисті. Опитування 2018 року, на яке посилається Міністерство освіти, показало, що 14% студенток коледжів і 6% школярок протягом попереднього року не мали доступу до засобів менструальної гігієни, бо не могли їх собі дозволити.

Англійські роз'яснення містять і тонкий, але важливий урок для публічної комунікації. Вони радять школам уникати формулювань, через які засоби звучать як допомога лише для бідних, бо сама стигма може відштовхнути людей від послуги.

Саме тому «менструальна бідність», попри всю важливість цього поняття, ніколи не повинна ставати єдиною рамкою.

Бідність є однією з причин, чому людині може знадобитися доступ.

Менструація є причиною, чому потрібна інфраструктура.

Франція показує масштаб економічної проблеми для молодих жінок

Франція взялася за проблему недоступності засобів менструальної гігієни через вищу освіту, коли дані показали, наскільки сильно ці витрати б'ють по студентках.

Міністерство вищої освіти Франції послалося на дослідження, у якому 33% студенток заявили, що потребують фінансової допомоги, щоб придбати засоби менструальної гігієни, а 13% сказали, що через брак грошей їм доводилося вибирати між засобами менструальної гігієни та іншою необхідною річчю. Уряд поставив мету створити 1 500 пунктів безоплатної видачі в університетських кампусах, зокрема в студентських гуртожитках і студентських медичних службах.

Це економічне обличчя проблеми.

Коли регулярний біологічний процес конкурує в бюджеті молодої жінки з їжею, транспортом чи іншою необхідністю, наслідки виходять за межі гігієни. Вони позначаються на відвідуванні занять, зосередженості, самостійності й самій можливості навчатися на рівних умовах.

Каталонія доводить, що екологічність можна закласти в сам доступ

Каталонія обрала інший шлях: запровадила універсальний безоплатний доступ до багаторазових засобів менструальної гігієни.

Її ініціатива «La meva regla, les meves regles» розрахована приблизно на 2,5 мільйона жінок і людей, які менструюють, а багаторазові засоби видають через аптеки. Програма пропонує, зокрема, менструальні чаші, багаторазові прокладки й менструальну білизну, а також індивідуальні консультації.

За перші три місяці масштабного впровадження уряд Каталонії повідомив, що безоплатний багаторазовий засіб уже отримали майже 400 000 жінок, а щодня видавали приблизно 1 200 засобів.

Це важливо, бо одне з найсерйозніших заперечень проти ширшого публічного забезпечення стосується впливу на довкілля.

Відповіддю не може бути протиставлення екологічності й менструальної гідності.

Зріла політика може забезпечити і те, і те. Одноразові засоби залишаються необхідними для несподіваної, нагальної потреби в громадських місцях. Багаторазові засоби можна підтримувати через аптеки, охорону здоров'я, освіту та довгострокові програми. Публічні закупівлі можуть надавати перевагу матеріалам із меншим впливом на довкілля та відповідальному пакуванню. Дані можуть допомагати визначати обсяги запасів і запобігати марнотратству.

Екологічне мислення має робити систему кращою, а не ставати приводом зберегти недосконалу.

Аргументи проти безоплатного забезпечення заслуговують на серйозні відповіді

Політика стає сильнішою, коли витримує найкращі заперечення, а не уникає їх.

Перш ніж запровадити вимогу для робочих місць, уряд Канади провів публічні консультації. З 42 відгуків 57% підтримали пропозицію, 41% виступили проти, а 2% зайняли нейтральну позицію. Окремі особи ставилися скептичніше, ніж організації: серед індивідуальних відгуків проти були 59%. Вплив на довкілля згадали понад 24% учасників консультацій, а вартість була однією з головних пересторог.

Ці заперечення корисні, бо показують питання, на які довелося б відповісти будь-якому українському закону.

Хто платить?

Скільки коштуватиме система?

Що завадить комусь брати надмірну кількість?

Як поповнюватимуть запаси?

Які засоби входять до переліку?

Як побудувати закупівлі без зайвих відходів?

Хто перевірятиме, чи засоби справді доступні?

На які заклади поширюється обов'язок?

Як держава відрізнятиме стандарт екстреного публічного доступу від очікування, що вона має повністю забезпечувати кожну людину засобами на весь місяць?

Це слушні питання. Водночас це питання проєктування.

Держава, що нормально функціонує, вже розв'язує подібні питання щодо кожного іншого публічного ресурсу. Туалетний папір закуповують, тримають у запасі, контролюють, а часом і крадуть. Дозатори з милом наповнюють. Громадське обладнання псують. Воду марнують. Будівлі мають різне навантаження. Бюджети обмежені.

Інфраструктура завжди потребувала управління.

Можливість зловживань є аргументом на користь кращих систем видачі, контролю запасів, правил закупівель та оцінювання. Як аргумент за виключення самої фізіологічної потреби вона слабка.

Шотландія також показує, що Україна має зробити краще

Міжнародний досвід ніколи не слід використовувати як пропаганду. Країна, яка вчиться лише на чужих успіхах, засвоює тільки половину уроку.

Нещодавно оприлюднена урядом Шотландії інформація виявила показову слабкість. У відповіді на запит про доступ до інформації (Freedom of Information) у серпні 2026 року уряд Шотландії заявив, що наразі не відстежує, не перевіряє й не оцінює, як місцеві органи влади, коледжі, університети чи інші публічні органи розподіляють і витрачають кошти на засоби менструальної гігієни, і не збирає централізованих даних про забезпечення відповідно до закону. У відповіді також ідеться, що з січня 2024 року не проводилося жодних переглядів чи оцінювань ефективності, доступності, економічної доцільності чи сталості.

Саме такої інституційної слабкості Україні варто уникнути.

Сильна українська модель має вбудувати вимірювання в політику з першого дня: вартість на одну точку, частоту випадків, коли засоби закінчилися, моделі використання, вподобання щодо засобів, навантаження на обслуговування, відходи, задоволеність користувачів, регіональні відмінності та фактичну доступність засобів.

Закон має створити право.

Система моніторингу має довести, що це право існує й поза текстом закону.

Тому підхід Womafreesm ширший, ніж розставити коробки з прокладками у вбиральнях. Мета полягає в тому, щоб створити вимірюваний санітарний стандарт з обов'язками, доказовою базою, бюджетами, критеріями впровадження та переглядом.

В України є ще одна реальність: війна не ставить менструальний цикл на паузу

Для України цю дискусію неможливо відокремити від війни.

ЮНІСЕФ називає менструальне здоров'я під час війни, що триває, критично важливим і часто непоміченим питанням. Вимушене переселення та руйнування інфраструктури порушили доступ до основних засобів менструальної гігієни. Опитування ЮНІСЕФ і U-Report 2024 року показало, що 93% дівчат хочуть більше інформації про менструальну гігієну, майже 39% бачили, як однолітків цькували через менструацію, а 18% самі зазнали булінгу, пов'язаного з менструацією. ЮНІСЕФ також зазначає, що в деяких громадах бракує туалетів із належною приватністю, безпекою та засобами менструальної гігієни.

Війна змінює майже всі обставини довкола, але біологію залишає незмінною.

Жінка може покинути дім, маючи на збори лічені хвилини. За один день вона може втратити дохід, свою аптеку, ванну кімнату й речі. Вона може годинами перебувати в евакуаційному транспорті, транзитному центрі, лікарняному коридорі чи укритті. Дівчина-підліток після переселення може опинитися в незнайомій школі. Родина може жити в тимчасовому житлі, де доступ до магазинів і води нестабільний.

І крізь усе це менструальний цикл триває.

Ось чому український санітарний стандарт має охоплювати категорію, яку іншим країнам, можливо, не доводиться так само ставити в пріоритет: укриття, евакуаційні й транзитні пункти, місця тимчасового проживання та іншу кризову інфраструктуру.

Для України менструальна гідність є також питанням стійкості.

Українське суспільство вже показало, що ця тема належить до публічної політики

У квітні 2026 року окрема петиція на сайті Кабміну закликала встановити для засобів менструальної гігієни знижену ставку ПДВ 7%. Вона зібрала понад 25 000 підписів і в травні отримала офіційну відповідь уряду.

Та петиція стосувалася ціни засобів менструальної гігієни.

Петиція Womafreesm стосується архітектури доступу.

Ця різниця важлива.

Нижчий податок може зробити засіб доступнішим за ціною, коли жінка йде його купувати. Санітарний стандарт для публічних закладів стосується моменту, коли засіб їй потрібен, а дістати його вона не може, незалежно від того, чи причина в бідності, переселенні, несподіваній менструації, забутій сумці, зачиненому магазині чи просто в тому, що потреба виникла, коли вона перебуває в державному чи комунальному закладі.

Одна політика змінює ціну.

Інша змінює середовище.

Україні потрібна серйозна розмова про обидві.

Що Womafreesm пропонує Україні збудувати

Пропозиція, ініційована The World Organization of Women Nations Womafreesm, ґрунтується на простому принципі: базові засоби менструальної гігієни мають стати частиною санітарного мінімуму у визначених державних і комунальних закладах, а доступ до них слід вибудувати навколо гідності, приватності та практичної потреби.

Перший етап має охопити насамперед школи, коледжі й університети, лікарні та заклади охорони здоров'я, приміщення органів державної влади та місцевого самоврядування, бібліотеки, громадські спортивні об'єкти, великі транспортні вузли, укриття та кризові заклади.

Засоби мають бути доступні напряму й непомітно. Жінка чи дівчина ніколи не повинна підтверджувати доходи, пояснювати, навіщо їй прокладка, шукати відповідального працівника чи публічно розповідати про інтимну біологічну подію.

Стандарт має передбачати розумний вибір засобів різної вбирності та типів, умови для санітарної утилізації, чіткий розподіл відповідальності за поповнення запасів і прозорі правила закупівель. Багаторазові засоби можуть стати додатковою програмою через заклади охорони здоров'я, аптеки, заклади освіти чи ініціативи органів місцевого самоврядування.

Україні варто почати з чітко визначених пілотних проєктів, виміряти фактичне споживання та операційні витрати, порівняти моделі забезпечення, проконсультуватися з користувачами та закладами, а потім масштабувати систему на підставі даних.

Так суспільна вимога стає інституцією.

Справжній предмет цієї петиції: архітектура гідності

Прокладка є маленьким предметом.

Саме тому це питання так багато показує.

Цивілізації виявляють свої цінності через деталі, які вирішують стандартизувати.

Коли суспільство визнає обмежену мобільність, сходи перестають бути єдиним входом до публічної будівлі.

Коли воно визнає ризик пожежі, евакуаційні виходи стають обов'язковими.

Коли воно визнає ризик інфекцій, мило й умови для миття рук стають частиною санітарії.

Коли воно повною мірою визнає жіноче тіло частиною людської реальності, для якої проєктують публічні системи, засоби менструальної гігієни входять до тієї самої архітектури.

У цьому глибший зміст Рівноурахування (Equal Consideration).

The World Organization of Women Nations Womafreesm виходить із простої передумови: система стає точнішою, коли в її проєкті повною мірою представлене життя тих, кого вона зачіпає. Реальний досвід жінок має набути інституційної ваги в законах, технологіях, медичних протоколах, економічних структурах і публічних просторах, які визначають їхнє життя.

Менструальна гідність є одним із найочевидніших місць, з яких варто почати, бо суперечність тут дуже помітна.

Тіло завжди було реальним.

Бракувало інституційного визнання.

Поколіннями жінки вчилися компенсувати цю прогалину настільки вправно, що сама прогалина стала майже невидимою. Вони носили засоби з собою, планували наперед, пошепки просили незнайомих жінок у вбиральнях, обходилися туалетним папером, ішли зі школи, ішли з роботи, залишалися сидіти й брали незручність на себе як приватну справу.

Пристосування може десятиліттями приховувати вади системи.

Прогрес починається, коли суспільство ставить інше питання: чому від жінки вимагали компенсувати те, що публічна інфраструктура могла передбачити від самого початку?

Новий санітарний стандарт може початися в Україні

Україні не потрібно ставати Шотландією, Канадою, Уельсом, Англією, Новою Зеландією, Францією чи Каталонією.

Вона може вчитися в усіх них.

Із досвіду Шотландії вона може взяти принцип універсального доступу та закріпленого законом права.

Із досвіду Канади вона може взяти чіткий підхід, за яким засоби менструальної гігієни є частиною санітарії.

Із досвіду Нової Зеландії вона може взяти зв'язок між доступом і рівною участю в освіті.

На прикладі Уельсу вона може навчитися, як забезпечення поширюється зі шкіл на ширшу громаду.

На прикладі Англії вона може навчитися, як публічна програма перетворюється на регулярну систему закупівель і постачання.

На прикладі Франції вона може побачити, як витрати на засоби менструальної гігієни впливають на економічні рішення студенток.

Із досвіду Каталонії вона може перейняти підхід, що поєднує багаторазові засоби та екологічну відповідальність.

Обмеження, які виявила нинішня система моніторингу в Шотландії, навчать її від самого початку закладати дані, аудит і оцінювання.

Тоді Україна зможе додати реалії, яких не дасть жодна імпортована модель: війну, переселення, укриття, зруйновану інфраструктуру та гостру потребу будувати публічні системи, здатні захищати гідність під тиском.

Це і було б Рівноурахування (Equal Consideration) на практиці.

Тож питання, яке стоїть перед Україною, ширше, ніж те, чи має прокладка бути безоплатно доступною в громадському туалеті.

Справжнє питання в тому, чи жінки й далі мають нести вартість інфраструктури, яку спроєктували без повного врахування їхніх тіл, чи держава готова визнати, що біологічна реальність, спільна для мільйонів її громадянок, належить до архітектури публічного життя.

Прокладка коштує дуже мало.

Принцип, що стоїть за нею, величезний.

Жінка повинна мати змогу прийти до школи, лікарні, державної установи чи укриття й знати, що базові потреби її тіла врахували, коли проєктували цей простір.

Ось як виглядає гідність, коли вона виходить за межі риторики й входить у фізичний світ.

Маріна Сухомлінова, засновниця та президентка The World Organization of Women Nations Womafreesm, офіційно поставила це питання перед українським урядом. Петиція вже відкрита для громадської підтримки.

Підпишіть офіційну петицію Womafreesm до Кабінету Міністрів України

Джерела та додаткові матеріали

Україна

Глобальні дані

Шотландія

Канада

Нова Зеландія

Уельс

Англія

Північна Ірландія

Франція

Каталонія